Сьогодні я готую такі пончики, що просто тануть у роті! І найцікавіше – жодного яйця. Повірте, це реально найсмачніші пончики! Улюблене дріжджове тісто без яєць!
Інгредієнти:
Тісто:
- дріжджі живі – 8 г (сухі 4 г)
- цукор – 45 г
- молоко – 200 мл (холодне)
- кефір або йогурт без цукру – 20 г
- борошно – 350 г
- ванілін – дрібка
- масло вершкове – 30 г (м’яке)
- сіль – 3 г
- олія для смаження
Глазур:
- цукрова пудра – 150 г
- вода – 38 мл
Приготування:
Тісто:
Цукор гарненько перетираю з дріжджами й вливаю холодне молоко. Молоко має розчинити цукор, тож я легенько помішую. Щоб тісто отримало той особливий аромат, додаю ще кефір або несолодкого йогурту. Просіюю борошно, додаю дрібку ваніліну. Змішую все і залишаю тісто «відпочити» на 15 хвилин. Через 15 хвилин я всипаю сіль і додаю м’яке масло.. І тут важлива моя хитрість: сіль одразу в тісто не кидаю, бо вона пригальмовує дріжджі та впливає на гідратацію.
Починаю вимішувати. Тісто в цей момент може розтікатися по руках, і більшість початківців одразу біжить за додатковим борошном. Ні-ні! Якщо хочете, щоб пончики танули у роті, борошно більше не додаю. Масло вмішую у 2–3 етапи, а тісто вимішую хвилин 7 руками.
Через кілька хвилин тісто стає гладким, пружним, а клейковина розвивається просто ідеально. Я збираю його в охайну кульку, злегка змащую олією й залишаю при кімнатній температурі на 1,5 години, поки воно збільшиться у 2,5–3 рази.
Тісто підійшло – ідеально ферментоване, з великими пористими бульбашками. Присипаю стіл борошном і ділю тісто на 12 рівних шматочків. Підкочую кульки, підтягаю краї донизу, щоб зверху вони були гладенькі, а знизу защипнуті. Залишаю на 15 хвилин, щоб клейковина розслабилася. Далі роблю отвори пальчиком, обережно, не рву тісто – і виходять ті самі класичні пончики з дірочкою.
За ці 15 хвилин у мене якраз прогрівається олія. Я беру велику сковорідку, наливаю приблизно 1,5 л олії. Перевіряю температуру по-старому: дерев’яна паличка – і якщо навколо неї весело булькає, значить олія нагріта до 175°C.
Кидаю пончики по 5–6 штук. Спершу гріла олію на максимумі, тепер зменшую до середнього або трохи нижче. Мені важливо, щоб вони не горіли, а пропікались рівномірно. Колір для мене ідеальний – золотистий, не темний.
Глазур:
Змішую у мисочці цукрову пудру з водою. Купаю пончики в глазурі, викладаю сушитися – і вони вже виглядають, як із вітрини кондитерської.
Пончики пухкі, ніжні, і що найприємніше – всередині немає олії. Якщо тісто замішане правильно і олія добре прогріта, пончики не вбирають жир. Я вас попередила – один пончик з’їсти неможливо. Хочеться ще, і ще!
