Сьогодні на моїй кухні буду квасити помідори. Але не просто абияк, а як навчила мене ще моя бабуся: з усіма пахучими листочками, з хроном, з кропом, з гірчичкою — все, як має бути. Ці помідори стоять у мене аж до самої весни — не розлазяться, не вибухають, а залишаються міцненькими й пахучими. Смачно так, що пальчики оближеш!
Інгредієнти:
- Помідори — в мене свіжі, не переспілі
- Кріп, петрушка
- Листя смородини й хрону
- Часник — кілька зубчиків на банку
- Сіль кам’яна – 50–60 г на банку
- Гірчичний порошок – по 1 ст. л. на банку
- Листя винограду — по одному на баночку
Приготування:
Все ретельно мию: і зелень, і листя, і самі помідори. Потім усе нарізаю, а не рву руками. Нарізаю кріп, петрушку, хрін і листя смородини. Бо тоді зелень відкриває свій запах, і вода, якою заливаю банку, краще набирає аромату. Листя винограду залишаю цілими — вони мені на верх кожної банки підуть.
Беру чисту баночку. На дно кидаю трохи нарізаного кропу, петрушки, порваного листя смородини і хрону. Часник – 3-4 зубчики, якщо великі, або більше дрібненьких. І теж його розрізаю — тоді він краще віддає запах. Потім викладаю помідори. Я між помідорами ще трохи петрушечки докидаю.
В одну банку сиплю десь 50–60 грамів солі. Заливаю холодною водою, щоб повністю вкрила помідори. Кришечку закриваю й легенько потрясаю банку — щоб сіль не лишалась унизу, а розійшлася рівномірно.
Відкриваю баночку, кладу зверху лист винограду, а зверху нього — 1 столову ложку гірчичного порошку. Просто притрушую зверху. І все — більше нічого не роблю, не струшую, не перевертаю. Закриваю — і ставлю в погріб. Ставлю прямо на землю, не на полички. Бо квашені помідори люблять прохолоду і спокій.
Через кілька днів почне бродити. Гірчиця зверху розійдеться, наліт не з’явиться, а помідори стоятимуть міцненькі, духмяні!
